Юлія Кишковська (pr-менеджер, копірайтер)


Юлія Кишковська – pr-менеджер, копірайтер. Займається розповсюдженням інформації про діяльність БФ «Люди світу», проводить інтерв’ю, пише тексти на задану тематику.

Зміни в житті Юлії відбулись за декілька тижнів до 24 лютого. За словами дівчини вона здогадувалась про можливу війну, проте все рівно це було для неї неочікувано. Ще з осені українські та іноземні ЗМІ пророкували наближення війни, в це ніхто не вірив, або ж просто не хотів. Проте з кожним днем нагнітання зростало, а особливо в лютому місяці. В містах вмикали навчальні сирени, перевіряли бомбосховища, рекомендували зібрати тривожну валізу, посольства багатьох країн світу вивозило своїх дипломатів у Львів, або ж за межі країни… Все натякало на початок війни. Окрім цих новин на Юлію чинили тиск батьки, які вимагали покинути Україну. Вони бачили як кількість машин в місті зменшується, знайомі переїжджали, пліткували про ймовірне припинення 15-16 лютого авіаперельотів на території України. Сумісність цих факторів змусило Юлію та її сестру дослухатись до порад батьків і виїхати за кордон до родичів. «Це було важке для мене рішення. Я плакала безперестанку три дні. Довелось піти у відпустку на роботі. Тоді мені здавалось, що на мене дивились як на людину, яка розносить паніку, але хто ж знав що буде далі» – розповідає дівчина.

Дні в чужій країні минали довго. Кожного дня Юлія думала, що ще трохи й повернеться в Україну. Постійний моніторинг новин не втішав, але зупинитись вона не могла. Водночас почувалась нікчемною людиною. Все тому, що війни нема, а вже втекла за кордон, тобто Юлія – боягузка, яка не здатна захищати країну. Дівчина була пригнічена, з відчуттям сорому і надією повернутись додому. Юлія виїхала з думкою про те, що це на два тижні, і лише рахувала дні, в очікуванні закінчення «відпустки».

– Юля, обстріляли Бориспіль, – перші слова, які дівчина почула в напівсонному стані від сестри.

Серце почало битись сильніше, Юлія одразу полізла в телефон. Такої кількості новин за одну ніч не бачила ніколи. Всі перелякані і здивовані... Батьки розповідали про кілометрові черги в магазини, заправки і банкомати. Всі намагались втекти в безпечне місце, та як виявилось згодом, від ракет не сховаєшся.

«Я не чула сирен, вибухів, літаків.. Була, відносно кажучи щасливчиком, проте від цієї думки краще не ставало. Моє життя погрузло в новинах, страсі і переживанні за рідних. Мені було соромно, що я ночую в кімнаті біля вікон, а більшість людей в підвалах, що я можу купити їжу у вільному доступі, а бабуся в супермаркеті дивиться на пусті полиці. Я почувала себе винною. Гортаючи стрічку Інстаграму, натрапляла на нескінченну кількість патріотичних відео, фото ЗСУ і моторошні кадри. В мене було бажання поділитись цими дописами, але зупиняло те, що я в безпеці і мені недоцільно поширювати схожу інформацію. Я думала, що всі засуджують мій вчинок, що я не достойна переживати так як інші, бо не бачила ці жахіття на власні очі. Хоч знайомі писали, що в цьому нема нічого поганого, навпаки раді, що виїхала вчасно, та це мене не переконувало. З часом прочитала про синдром вцілілого і зрозуміла, що так почуваюсь не лише я і це нормально» – розповідає дівчина.

Після 24 лютого Юлія почала займатись благодійною діяльністю. Допомагала складати гуманітарну допомогу. Здебільшого доводилось сортувати одяг та постільну білизну, фасувати ці речі в коробки та відправляли в Україну. До БФ «Люди світу» долучилась нещодавно. Каже, що працювати з текстами для неї задоволення, а коли пишеш про людей, які віддають свої ресурси на потреби інших – це подвійна насолода. «Ми наче живемо в одній країні, дехто навіть з одного міста, а історії абсолютно різні. Кожен з нас по-особливому бачить світ, має свої цінності та погляди, по-своєму сприймає війну. Я знала, що кожен неповторний, але щоб настільки, то ні. Надзвичайно цікаво проникати у внутрішній світ кожного з членів команди. Особливо зворушують історії, які довелось пережити під час війни. Після почутого одразу розумієш, що українці непереможна нація» – розповідає Юлія.

Зараз дівчина цінує можливість бути поряд з рідними, радіє життю і вірить, що спільними силами ми зможемо подолати всі негаразди.


6 переглядів0 коментарів